Дозволь мені бути...

Останнім часом звертаю увагу на людей, які їдуть зі мною в громадському транспорті. Так як в нашому місті стало їздити ще довше, то і зайнятися нічим більше. Вчора от гарні очі побачила - аж зупинку свою "прохлопала". І очі ті аж ніяк не блакитні. Дивно чи ні, але таки дуже гарні. Наповнені, задумливі, сміливі. Цікаво, куди їхав той хлопець.

А сьогодні в тролейбусі мене чекала розплата. Ви вірите в двійників? Ну таких, що між собою ніколи не зналися, не є родичами? Я вже повірила. Вранці їхала з таким - точна зменшена копія хорошого. Все те саме - розріз очей, колір очей, форма губ і носа, згин брів, навіть зуби такі самі і пальці. Я стояла з квадратними очима. Єдине, що було іншим - різниця в віці років в десять. Як в одному місті можуть поміститися дві практично однакові людини?