Дозволь мені бути...

"И тут ей хочется рассказать правду, всю эту чертову тонну правды, которую она везла сюда в купе, зачем-то, зная, что она все равно никому не пригодится..."
(В.Полозкова)
А якщо казати правду всім і всюди, стане легше?

"Ти прийдеш завтра?" - "Не знаю, не можу обіцяти." / "Я не хочу йти і не прийду."

"Я підторможую трохи." - "Та нічого. Буває." / "Та ти постійно тормозиш! Особливо, коли я про важливі речі говорю. Я про важливе, а ти про те, що півгодини тому. Важливе дійде до тебе завтра, але буде вже пізно."

"Ви підготуєте це все до понеділка?" - "Так. Звісно." / "Ні! Не підготую! Бо не хочу і втомилася вже. Спати хочу."

"Можна тобі подзвонити наступного тижня?" - "Можна, якщо хочеш." / "Не можна! Не треба мені дзвонити ні наступного тижня, ні наступного року."

Другі варіанти відповідей мені подобаються більше, але я ж вихована. Тому перші - реальність. Важко жити з такою реальністю.